Виховання без нервування, або Як упоратися з розбишаками, упертюхами, ледарями, плаксіями, крикунами та хитрунами

Маю домашнє відео, на якому мій син у свої два з невеличким рочки миє сходи в нашому будинку. Він крехче, сповзаючи зі сходинки на сходинку, тягне за собою мокру ганчірку і старанно розвозить пил та бруд. Звісно, сходи доводилось перемивати, але лише тоді, коли маленький засинав, упевнений у власній величезній корисності. Тож заохочувати, мужньо терпіти наслідки першої помочі, обережно і ненав’язливо скеровувати та підтримувати у кожній спробі — шлях до прищеплення звички допомагати.

Я згодна, що рахувати, знати кольори, форми та інше важливо, однак усе це має бути побічним продуктом гри-спілкування, бо саме спілкування, а не рахунок чи письмо робить дошкільнят щасливими, допомагає їм адаптуватись та пізнавати світ.

Не хочете маніпуляцій — не ведіться на них. Покажіть дитині, що ця стратегія з вами не діє. Трохи терпіння, і малюк маніпулюватиме лише бабусею, вдома ж швидко переключатиметься на інший стиль спілкування.