Червоне і чорне

Жюльєн був далекий від таких думок. Кохання його було й досі пройняте честолюбством. Його тішило те, що він, нікчемне створіння, нещасне й зневажене, володіє такою благородною і гарною жінкою. Його бурхлива пристрасть, його захоплення красою своєї коханки нарешті трохи розвіяли побоювання пані де Реналь щодо різниці їхнього віку. Якби в неї було хоч трохи того життєвого досвіду, який тридцятилітня жінка давно набула б у більш освіченому товаристві, її мучили б сумніви, чи може бути тривалим це кохання, яке, очевидно, живилося тільки новизною і втіхами самолюбства.

Then there where sighs, the deeper for suppression,

And stolen glances, sweeter for the theft,

And burning blushes, though for the transgression.

Don Juan, c. I, st. 74 22

Та було щось таке, чого Жюльєн не бачив: це його власні очі. Вони були такі гарні і в них відбивалась така палка душа, що вони, немов талановиті актори, часом надавали глибокого змісту навіть тим словам, у яких його зовсім не було.

Сором'язлива пані де Реналь мала, очевидно, вразливу вдачу

Пан де Реналь, як кажуть, походить із старовинного іспанського роду, що оселився в цій країні задовго до завоювання її Людовіком XIV.

Від 1815 року пан де Реналь соромиться того, що він фабрикант: 1815 рік зробив його вер'єрським мером. Товсті мури, що підтримують тераси його розкішного саду, який спускається аж до річки Ду,— теж винагорода панові де Реналю за спритність у торгівлі залізними виробами.

І я не розумію, для чого ще може служити дерево, коли воно не дає прибутку, як, приміром, горіх.

Ось воно, те велике слово, яке все вирішує у Вер’єрі: давати прибуток; лише до цього і зводяться думки понад трьох чвертей всього населення.

Давати прибуток — ось що керує всім у цьому містечку, яке видалося вам таким гарним.

Якщо подорожній, що потрапив у Вер’єр, спитає, кому належить та дивовижна цвяхарня, яка оглушує всіх перехожих, йому відкажуть протяжною говіркою:

військової кар'єри, другого для магістратури, а третього для церкви.

жінка не може мене зневажати, а якщо так,— вирішив Жюльєн,— я не повинен опиратись чарам її краси; мій обов'язок стати її коханцем". Такі міркування ніколи не спали б йому на думку до того, як він почув простодушні зізнання свого друга.

Пані де Реналь, висока й ставна жінка, у свій час мала славу першої красуні на увесь край, як кажуть тут у горах.