Піца «Гімалаї»

Існують тільки ті об’єкти, котрі ми осягаємо в цю мить

? Побільше читати, чужому навчатись, свого не цуратись?

Молодша знизувала плечима. Старша давилася сміхом і морозивом: — От нащо ти так? Знаєш, скільки дівуль сидять і мріють про такого, щоби «удачно вийті замуж»? Першого ж схопити з грошима — і в загс. Рецепти спеціальні є. Передаються з покоління в покоління і з одного жіночого журналу до іншого. Ти он почитай.

— Та бо охуїли ви всі, — педагогічним тоном мовила Редька. — Бач, аж тепер взялись за гуманність і виховання нащадків. Не крикнеш — не дойде. Собаки Павлова, блін.

кожен боїться лише того, на що здатен сам стосовно ближнього

«Дива якісь із хлопцем, — подумала собі Редька, — скільки шуму за блокнотик і ніч таку місячну, зоряну, ясную…»

— Вот із каренсі ін Юкейн? Долар?
— Ноу. Іт’с хуйолар! — переконливо сказала Редька.
— Хуйолар?
— Єс. Хуйолар.
— Хуйолар… — протягнув він замріяно.
Так, певно, українську валюту й запам’ятають у цьому краї. Й у список конфіскатів занесуть.

— Ве а ю фром? — ласо оглядав Редьчин наплічник рудуватий правоохоронець.
— Юкрейн, — дзвінко і завчено відказала Редька, чекаючи, що далі він, як місцеві школярки, почне питати «Вот із йор бест френд нейм?»
— Юкей? — перепитав, утім, красень у формі.
— Год сейв зе квін, — закотила очі горі Редька. — Юк-рейн.

В самому кінці села стояла невеличка хата-мазанка. Аби Тарас Шевченко народився в Гімалаях, тут би він і жив скоріш за все: солома на стрісі, вікна

Невеличка гірська капуста, геть дрібна картопелька (в Україні порядна ґаздиня за таку вмерла би від сорому перед сусідками), малинового кольору морквиця, якась не вельми пишна зелень і майже такого ж кольору мандарини з армією кісточок всередині.