Кав’ярня на розі

— Аби щось відновити, а надто дружбу, треба немало часу… Іноді люди настільки віддаляються одне від одного, що їм уже неможливо зблизитися знову. І з тим нічого не вдієш.

жалість може завдавати людині ще більшої прикрості, ніж байдужість.

Батьки часто вважають дітей своїм продовженням, хочуть виправити за допомогою них власні помилки, виконати свої бажання, зробити те, чого не встигли чи не спромоглися. Відтак не надто допитуються, чи їхнім дітям це насправді потрібно, чи матимуть вони від того хоча б найменшу радість. Але як було опиратися батьковим прагненням, коли я ще сама достеменно не знала, чого насправді хочу від життя?

іноді невідомі автори бувають цікавішими, ніж відомі. Бо ти не знаєш, чого від них чекати. Це завжди схоже на маленьке відкриття, яке немовби належить тільки тобі.

На поцілунок дощу, який у цьому місті випадає частіше, ніж будь-де. А дощі, як виявилося, таки дійсно несуть із собою переміни…

Якщо колекціонер не наважується зробити крок, аби наблизитися до свого минулого, яке, схоже, є для нього вкрай значущим, я зроблю це замість нього»

Я читав здебільшого з амбіцій.

— З амбіцій? А як це?

— Намагався бути не схожим на більшість, намагався відрізнятися від решти… Прагнув вивищитися… Я був зарозумілим. А вона була мудрішою за мене. Її любов до книжок… Здавалося, вона сама її не усвідомлювала — у ній була щирість та справжність.

У бібліотеці колекціонера я подумала про те, що й у мене є книжки, які мене не відпускають: «Сто років самотності» Маркеса, «Степовий вовк» Ґессе і «Сойчине крило» Франка… Я знову окинула поглядом усі незліченні томи, і враз мене пронизало: скільки книжок іще чекає на мене, щоби згодом не відпускати! Мимоволі пригадалися слова дядька Романа: «Ти щаслива… Тобі стільки ще належить пізнати! Стільки відкрити таємниць та змісту! Стільки прочитати нових книжок!..» Мабуть, саме в ту мить я відчула сенс його слів

На якийсь час ми поринули в абсолютно інший світ, і мені здалося, що я можу перебувати у тій кімнатині, переповненими книжками, хоч цілу вічність. Мабуть, побравши до рук книги, ми стали схожими на дітей, які зачаровано вчитуються у маленькі чорні літери й сторінка за сторінкою прямують до пізнання якоїсь світлої таємниці.

— Це цілий світ! Цілий книжковий світ! — вигукнув той дивак. Здавалося, він зараз дивиться на свою колекцію моїми очима й вражається цьому надбанню не менше, ніж я. Його очі блищали, обличчя розчервонілося. І я збагнула, у чому полягає його дивацтво, — він виявився справжнім фанатиком.