Вічник. Сповідь на перевалі духу

І мені, на щастя, відкрилася та наука. Все, що я шукав, було в мені. Його лише належало відкрити, звільнити від сміття

Я вчив не боятися вмирущости, не боятися забуття. Робіть те, що переживе вас. Те, що зробите лише ви і ніхто инший. Робіть се для загального добра, для батьківщини, для родини. Бо в сьому і закладена наша вічність.

Криво осміхнувся сам до себе: «Колись ми хихоніли з професорських казок про жабоїдів-французів. Хочеш не хочеш, а мусиш у се повірити…»

«А зуби чим чистите, що такі здорові?»
«Нігда нічим не чистив. Лише полощу їх двічі на день. Вдосвіта паленкою з дичок, а увечері — ропою. Дуже добре зубам, та й кров гріє».

Кажуть, якщо кожного дня з’їдати 7 горіхів, то й проживеш на сім років довше. У бочки збирають падалиці з-під дерев, а відтак скислу «кериню» переганяють на пахучу паленку.

А в спеку роблять киселицю: в криничну воду кришать огірки, буряк, цибулю, кріп, тмин, підсолюють і кладуть на сонце.

іколи нікуди не поспішай. І завжди встигнеш… Не хапайся гарячково за роботу — і все зробиш вчасно. А якщо не зробиш, то й не біда, зробить хтось инший…

оли життя не варте копійки, коли ти засинаєш сном смерти і з подивом прокидаєшся, — стаєш цілком иншим.

Така моя доля — як дірява льоля. Але нічого: череп’я довше живе, як цілий горнець».

Полюбіть свою долю. Відкрийтеся їй і терпляче прийміть її такою, якою вона є. І вона прийме вас такими, якими ви є.