Дарья Москвитина

чому я вирішила розповісти тепер свою історію чужим людям, упевненим, що життя можна вмістити в розворот у недільному газетному додатку, кілька фотографій, текстовий абзац і цитату з Достоєвського. Перегорни сторінку — і все скінчиться

мати завжди була наче невблаганна стихія, що творить благодіяння на власний розсуд і не лишає шансу зрозуміти примхливі вихиляси її логіки

удь-яка запекла війна час від часу потребує перемир’я

Ніколи не пізно нарешті приплисти до рідного берега, — сказав він і ніжно й наполегливо притягнув мене до себе. — Усе, що треба зробити, — лише припинити втікати

Моя мати обожнювала всі фрукти, крім апельсина, якого не дозволяла приносити додому. Навіть імена вона нам дала на честь фруктів і ласощів

Мартін Дюпре. Жан-Марі Дюпре. Колетт Ґодін. Філіпп Ур’я. Анрі Леметр. Жульєн Ланісен. Артур Лекоз. Аньєс Петі. Франсуа Рамонден. Август Трюріан.

Коханій донечці… 1934—1942. Я була на рік від неї старша.

Тому я відмовлялася від усіх пропозицій, несміливих і зухвалих, допоки не зажила спочатку репутації безутішної, згодом — неприступної, а відтак — підстаркуватої.

Не розумію, чому наша спільна кров має бути запорукою приязні.

Інколи очікування болю може бути більш нестерпне й пекельне, ніж сам біль.