Катерина Бабкіна

Цікаво, — спитала Лілічка, — ми всі теж будемо такі кончені? Ну серйозно. Ми такі ж кончені будемо?
— Ні, Ліль, — сказала Леся, підводячись. — Ми будемо кончені зовсім по-іншому. Пішли додому вже, чи що.

і вона все ніяк не могла знайти точку балансу між тим, скільки поганого у своєму житті дід зробив, і тим, що він, як їй здавалося, нічого поганого не зробив безпосередньо їй, тому продовжувала до нього приходити і приїздити

Міша навіть не любив солодкого, але цукор у каві чи в чаї був йому потрібен, як щось таке в житті, за що тримаєшся без роздумів і що просто робиш, бо треба робити хоч щось, коли насправді зовсім не знаєш, що робити, — і з цього потім врешті й складається саме життя.