Тагере Мафі

Вона ходяча зброя серед людей», – говорили вчителі. «Ми ніколи не бачили нічого подібного», – говорили лікарі. «Її треба забрати з вашого дому», – говорили поліціянти.

«Та будь ласка», – говорили мої батьки. Мені було чотирнадцять, коли вони нарешті мене здихалися. Коли вони відступили й дивилися, як мене волочать геть за вбивство, яке я не знала, що можу скоїти.

Я живу у світі порожнечі.

– Ти і я, Джульєтто – разом? Нас не зупинити.

ані спогади, але це марне зусилля. Протести. Мітинги. Крики про допомогу. Я бачила, як жінки й діти помирали від голоду, бачила зруйновані, поховані в смітті будинки, випалені

Сонце немов не надто уважні батьки, які помічають лише те, що видно. Воно ніколи не бачить, як його відсутність змінює людей

Я завжди думаю про краплі.
Я думаю, як вони падають додолу, збиваючи п’яти, ламаючи ноги, чому вони забувають парашути, стрибаючи з неба назустріч непевній долі. Немов хтось витрушує свої кишені над землею і йому, цьому комусь, однаково, де падає їхній вміст, йому однаково, що краплини луснуть, коли вдаряться об землю, що вони розіб’ються, впавши додолу, що люди проклинають ті дні, коли краплини наважуються постукати в їхні двері.
Я – краплина дощу.

Мої очі заплющуються в підсвідомому намаганні заблокувати погані спогади, але це марне зусилля. Протести. Мітинги. Крики про допомогу. Я бачила, як жінки й діти помирали від голоду, бачила зруйновані, поховані в смітті будинки, випалені сільські пейзажі, єдиним плодом яких стали зогнилі тіла жертв. Я бачила мертве-мертве, і червоне, і багряне, і пурпурове, і найяскравішого відтінку улюбленої помади твоєї матері – усе перемішане в землі.

Жах в очах моєї матері, мука на обличчі батька, вираз прихованого страху, що спотворив їхні риси. Цього я ніколи не забуду. Їхня дитина була монстр. Одержима дияволом. Огорнена пітьмою. Нечиста. Огидна. Ліки, аналізи, медичні покази нічого не дали. Як і психіатричне обстеження.

Можливо, безпечніше зачинити мене в камері. Можливо, для Адама безпечніше ненавидіти мене. Він сидить у кутку, закривши обличчя руками.

Я ніколи не хотіла його скривдити.

Я ніколи не хотіла кривдити жодної людини, яка не кривдила мене.

Мої очі немов два професійних кишенькових крадії, вони гребуть усе підряд і зберігають у сховищах моєї пам’яті.