Таісія Івченко

Не можна втратити час, якщо не маєш часу

У них була спільна ціль, спільний ворог — вони всі готові були померти заради того, щоб змінити щось на краще. Один за всіх і всі за одного.

А тепер, коли війни на горизонті немає і зброя перетворилася на шматки дерева й металу, усе розпадеться — кожен сам по собі.

Немає слабшої армії за ту, у якій бракує одностайності.

ви плануєте оживити для них історію?

Простішого питання складно було придумати.

— Історію не треба оживляти. Вона й так жива. Ми — це історія. Не політики та королі, а люди. Кожна людина — історія. Ваша кава — історія. У розмові про саму тільки каву можна пояснити всю історію капіталізму, імперіалізму та рабовласництва. Важко уявити собі, скільки страждань та крові стоїть за оцим паперовим стаканчиком вашої кави.

«Ми знаємо, хто ми є. Але не знаємо, ким ми можемо бути».

Ми підданці часу, але його милості недовговічні…

посмішки її — то радощів весна,

А сльози на щоках — то зимова жура

«Кожен вважає власну широту поглядів кордонами всього світу».

А Шекспір мав рацію, і весь світ — лише театр? Без гри та вдавання він просто припинить існування? Ключ до щастя — не бути собою. У кожного з нас надто багато отих «собою», тому, якщо хочете бути щасливими, просто знайдіть брехню, яка вас влаштовує.

Зміни — це і є життя. І це єдина константа, на яку я спираюся.