Ернест Гемінґвей

Воно-то й добре мати талан. Та ще краще бути справним. Тоді щастя не захопить тебе зненацька»

Не можна, щоб людина доживала віку в самотині,— подумав він.— Але нічого не вдієш.

і він зрозумів, що людина в морі ніколи не буває самотня.

Те, що він доводив це вже тисячу разів, нічого не важило. Тепер треба було доводити знову. І так щоразу — все наново; отож, роблячи своє діло, старий ніколи не оглядався на минуле

— Але людина створена не для поразки,— промовив старий уголос.— Людину можна знищити, а здолати не можна

Не треба стільки думати, старий,— мовив він уголос.— Пливи собі своєю дорогою, а там буде видно.
«Не можу я не думати,— заперечив вів сам собі.— Адже це все, що мені лищилося.

Але ти любив її, коли вона була жива, та й тепер любиш. А коли любиш — то і вбити не гріх. Чи, може, ще й більший гріх?»

«До того ж,— подумав він,— усе на цьому світі так чи так когось чи щось убиває.

— Але ти, старий, нічого не взяв. А тепер не час думати про те, чого в тебе нема. Подумай краще, що можна вдіяти з тим, що є»

Геть усе в ньому було старе, крім очей, а вони мали колір моря і блищали весело й непереможно.