Брене Браун

Коли йдеться про людську поведінку, емоції й мислення, вислів «Що більше я дізнаюся, то менше знаю» є цілком доречним.

Мої улюблені слова:

Що ж відбувається в моїй голові?
Ти знаєш, я звик до впевненості.
Ти знаєш, я звик до визначеності.

Я хочу бути «на арені». Я завжди хочу бути сміливою. А коли ми обираємо надзвичайну відвагу, то готуємось отримати копняків. Ми можемо обрати хоробрість або комфорт, але не можемо мати їх одночасно.
Уразливість полягає не в тому, щоб виграти або програти; тут ідеться про сміливість відкритися і бути побаченим, не маючи впливу на результати. Уразливість — це не слабкість; це наша найбільша міра хоробрості.
Багато дешевих глядацьких місць посіли люди, які ніколи не ризикнуть вийти на арену. Вони лише вигукують зарозумілі зауваження і дають вказівки з безпечного місця. Проблема в тому, що, припинивши непокоїтися думкою інших і страждати від їхньої жорстокості, ми втрачаємо здатність налагоджувати зв’язки. Але коли ми зважаємо на те, що скажуть люди, нам бракує сміливості стати вразливими. Тому потрібно фільтрувати відгуки, які ми впускаємо у своє життя. Як на мене, якщо ви не на арені і не дістаєте копняків, ваша думка мене не цікавить.

Вважаю їх основними законами емоцій: це прості, але потужні істини, які допомагають нам зрозуміти, чому сміливість призводить до змін і водночас так рідко зустрічається. Ось правила процесу підйому після падіння.

1. Якщо ми досить часто виявляємо достатню сміливість, ми падатимемо; це фізика вразливості. Наважившись відкритися і ризикуючи зазнати невдачі, ми насправді погоджуємося з поразкою. Сміливець не скаже: «Я готовий ризикнути удачею». Сміливець скаже: «Я знаю, що рано чи пізно зазнаю невдачі, але це мене не стримає».

Усі вони знають цю мить як «точку неповернення» — авіаційний термін, придуманий пілотами для моменту під час польоту, коли залишається надто мало палива, щоб повернутися на висхідну позицію. Це напрочуд універсальне поняття походить від знаменитої фрази «Iacta alea est» («Жереб кинуто»), вимовленої Ґаєм Юлієм Цезарем 49 року до нашої ери під час переправи через річку Рубікон, що й розв’язало війну15. Не важливо, говоримо ми про стародавню стратегію битви або про творчий процес, певної миті ви опиняєтеся там, у пітьмі, і шляху назад немає.

Коли група або команда збирається уперше (формування), часто виникають складнощі, поки члени команди з’ясовують динаміку (шторм). Певної миті група знаходить точки дотику (нормалізація) і починає робити поступ (прояв). Шторм завжди відбувається посередині.

відмовитися від наших складних історій, щоб здаватися ціліснішими або більш

Замість того щоб сказати: «Я зазнав поразки і почуваюсь паскудно», ми висновуємо: «Я невдаха». Ми вдаємо спокій і зачиняємося у собі, замість того щоб звільнитися.

Наше завдання полягає не в тому, щоб заперечувати те, що сталося, але кинути виклик — стати сильнішим, визнати те, що сталося, сприйняти правду і таким чином дійти до миті, коли ми подумаємо: «Так. Ось що сталося. Це моя правда. І я вибиратиму, як саме закінчиться ця історія».