Iван Карпенко-Карий

Тут думок, як пiску в морi, а ти з чортзна- чим причепилась

Поки був чоловіком — і не вередував, а паном зробили — чорт тепер на нього й потрапе.

Мартин. Може, ти й корова; а мій прапрадід…

Гервасій. Був, стражник? Чув! А мій був підкоморий!

Мартин. Твій під коморою тілько сидів, то інша жеч…

Гервасій. А твій стеріг тієї самої, комори, де мій сидів?

Мартин. Палазю! Дворянин — одно, хлоп — друге!.. Може, ти цього не розумієш, то тобі ясніше скажу: сметана — одно, а кисле молоко — друге! О! Розумієш?

Палажка. Одно розумію, що ти стерявся розумом.

Мартин. О господи, о господи! Нащо ти мене довів до того, що я одружився з простою мужичкою! Нічого не тя-ме — як до пенька балакаєш. I казав же покійний папінька: женись, сину, на шляхтянці. Ні, таки погнався за чорними бровами! От і дожив: брови злиняли, а гонору як не було; так і нема!

Палажка. Божевільний! Єй-богу, божевільний! Ти б дроку напився

Чи душу йому, луципірові, треба, то нехай би брав, бо без душі, мабуть, легше, як без грошей.

Трудно теперечки жить на світі. А через чево і трудно? Через того, що багато розумних понаставало…

Тут недоїдаєш, недопиваєш, день при дні працюєш, жінка з діжі рук не виймає - і тілько ж всього-на-всього двісті десятин, а то ж, мабуть, і в десять тисяч не вбереш.

Страшно тілько без грошей, а з грішми, сказано ж, і чорт не брат.

Обiцянка — цяцянка, а дурневi радiсть.

Отаке-то на сім світі
Роблять людям люде!
Того в’яжуть, того ріжуть,
Той сам себе губить…
А за віщо? Святий знає.
Світ, бачся, широкий,
Та нема де прихилитись
В світі одиноким.