Так тобі й треба, або Чому в стосунках варто обирати себе

Тому ти така: «Заєбісь! Можна жити!» — і далі переконуєш себе, що нема чого оце носом крутити, бо може бути й гірше. От у цьому й суть: порівнювати з гіршим найлегше, найзручніше.

Тому ти така: «Заєбісь! Можна жити!» — і далі переконуєш себе, що нема чого оце носом крутити, бо може бути й гірше. От у цьому й суть: порівнювати з гіршим найлегше, найзручніше.

Життя не для того, щоб постійно терпіти. Воно не налагоджується. Його налагоджують.

бути потрібно з тим, хто не забирає тебе в себе.

До чого тут фемінізм, якщо корову грім убив?

Тобі не подобає­ться ця книжка, вона суперечить твоєму смаку? Не марнуй часу — берися читати нову, поринай в інший жанр. Але прошу, не трахай голову автору за кожен абзац, що тобі не підійшов, демонстративно плюючи в обгортку.

американський милий, осмілівши, вирішив запитати в гос­подаря про вбиральню. Дядя, поклавши одну руку йому на сильне широке плече, а другою окресливши всю територію за клунею — від тополі, очерету, стежки, що веде на луг… й аж до земель сусідів за забором-­сіткою, — спокійно й гордо відповів: «Тоілет тут. Де хоч, там і тоілет». Американці, як вони самі люблять це повторювати, нація вільних.

виношуємо дітей дев’ять місяців у лоні, а в серці — все життя.

і Денис — це сандаль і помідора. Окремо — важливі, корисні й потрібні предмети. Разом — хуйня якась. Сандалю в пару треба сандаль. Або нога. Або дорога. Помідору треба помідор. Або огірок. Або сіль.

«Вдивляйся в темряву, як хижак, а не як жертва».