uk
Максим Бутченко

Петлюра. Боротьба

Avisarme cuando se agregue el libro
Para leer este libro carga un archivo EPUB o FB2 en Bookmate. ¿Cómo puedo cargar un libro?
Того ранку Симон Петлюра нарешті повернувся додому. Обійняв дружину Ольгу, вільно дихав на повні груди. Стільки часу він провів у в’язниці бездіяльно. І ось відчув, що настає пора великих змін. Соратники чекають наказу діяти. Одначе кохана Ольга і маленька донечка Леся дуже потерпають від того, що тато й чоловік і далі майже не з’являтиметься вдома. Та й чи буде в них дім? І сам Петлюра розривається між сім’єю та своєю мрією — незалежною Україною. Режим Скоропадського має бути повалено. Відступати не можна. Здається, Петлюра чує власний голос ніби здалеку. І наче не він промовляє ті слова: «Іншого шляху, крім повстання, у нас немає…»
Este libro no está disponible por el momento.
241 páginas impresas
¿Ya lo leíste? ¿Qué te pareció?
👍👎

Citas

  • Sofy Smaliukcompartió una citahace 3 años
    Це безвихідь слів, витканих із протиріч
  • Sofy Smaliukcompartió una citahace 3 años
    А як це?
    — Напевно, так, як можуть любити повітря, адже жити без нього неможливо.
    — Ти, Симоне, завжди був мастак говорити.
    — Це тому, що ти мене надихаєш, серденько.
    Його рука торкалася щоки дружини, він гладив її обличчя, бажав увібрати в себе все тепло її тіла. Ці хвилини такі дивні, тому що в них є якесь таїнство. Якою ж безпорадною є людина у своїй самотності! Як же бажає відчувати плоть іншого, чути його голос, бачити силует — усі ми є рабами своєї боязні залишитися самотніми в цьому світі. Манить нас до таких, як ми самі, бо цей потяг схожий на інстинкт тварин — притягує чоловіка до жінки, і саме так зароджується нове життя.
  • Sofy Smaliukcompartió una citahace 3 años
    Ольга всміхнулася, поправила волосся, що впало на щоку, затуливши очі. Симон Васильович подивився на неї так, немов побачив уперше. Як же дивно влаштована людина — потяг до душі й плоті немов прописаний у душі тоненькими письменами; і, тільки полюбивши, можна розгадати ці написи, дізнатися, що вони означають. Ким він був для дружини, чим раптом виявився до неї прив’язаний, з’єднаний, наче хмари з небесами, в одне ціле? Якби він зараз устав, відчинив двері й пішов у морозну ніч, то чи пішла б вона за ним? Чи думала б вона про своє майбутнє без нього? Коли весь світ валитиметься, то чи погодиться вона жити в руїнах, але поруч із ним?
    — Погодилася б? — запитав Симон Васильович.
    — На що? — здивувалась Ольга.
    — Залишитися зі мною за будь-яких обставин?
    — А ти сумніваєшся?
    — Просто хочу почути.
    — Я буду твоєю тінню, слідуватиму за тобою, куди б тебе не занесло.
    Хотіла щось іще додати, але більше слів не треба, тому що слова — лише звук, схожий на коливання душі. Ольга збентежилася, немов дитина, а він притулився до неї і поцілував, ніжно торкаючись губ, наче це були польові червоні квіти.
    — Я люблю тебе, як тільки може любити людина, Оленько

En las estanterías

fb2epub
Arrastra y suelta tus archivos (no más de 5 por vez)