Інноватори. Як група хакерів, геніїв та ґіків здійснила цифрову революцію

«Але ж Twitter винайшов я», — сказав Дорсі. «Ні, ти його не винаходив, — відповів Вільямс. — І я його не винаходив. І Біз [Стоун, інший співзасновник] не винаходив. В інтернеті люди нічого не винаходять. Вони лише розвивають уже наявну ідею»

алкаші з якогось сибірського підвалу.

хлопчиком, який зростав у 1960-х роках на околицях Лондона, Тім Бернерс-Лі збагнув фундаментальну річ: комп’ютери дуже добре вміють крок за кроком перемелювати програми, проте не дуже добре вміють встановлювати випадкові асоціації та неочевидні зв’язки, що легко роблять наділені уявою люди.

Він був переконаний, що комп’ютери мають бути іграшками. «Якщо заохочувати людей возитися з обладнанням, комп’ютер та громада зможуть розвиватися у симбіозі»

Як сказав Лі Фельзенштейн, втілення багатьох цих культурних течій, «ми прагнули персональних комп’ютерів, щоб мати можливість звільнитися від обмежень інституцій, байдуже, урядових чи корпоративних».503

вічливий та шанобливий Крокер із широким обличчям та ще ширшою усмішкою мав саме такий характер, який був потрібен для ролі координатора того, що стало одним із архетипних для цифрової епохи процесів спільної роботи. На відміну від Клейнрока, Крокер зрідка користувався займенником «я»; він був більше зацікавлений у розширенні авторства, аніж у приписуванні його собі. Його чуйність до інших наділила його інтуїтивним відчуттям того, як координувати групу, не намагаючись централізувати контроль чи владу, що дуже пасувало мережевій моделі, яку вони намагалися винайти.

. Він також вигадав назвати їх гарним давнім англійським словом: packets (пакети

Тейлор, на противагу Робертсу, був жартівливим та товариським, інколи аж занадто. «Я людина дружелюбна», — відзначав він. Щороку він проводив одну конференцію для дослідників, які отримували кошти від ARPA, а ще одну — для їхніх найкращих докторантів, зазвичай у веселих місцях на зразок Парк-Сіті (штат Юта) та в Новому Орлеані. Кожен дослідник мав зробити презентацію, після чого всі інші могли завалити його питаннями та пропозиціями. У такий спосіб він познайомився з новими зірками науки з усієї країни, ставши магнітом талантів, що стало йому у великій пригоді згодом, коли він перейшов на роботу до Xerox PARC. Це також допомогло йому впоратися із одним із найважливіших завдань при побудові мережі: добитися, щоб усі сприйняли цю ідею.

воїх мемуарах «Переплиття» він писав: «На той момент, як мені виповнилося двадцять, я пережив угорську фашистську диктатуру, німецьку військову окупацію, нацистське „остаточне розв’язання єврейського питання“, облогу Будапешта радянською Червоною армією, період хаотичної демократії перших повоєнних років, розмаїття репресивних комуністичних режимів та народне повстання, придушене зброєю».339 Це аж ніяк не нагадувало стрижку газонів та співи у хорі маленького містечка в Айові і, відповідно, зовсім не сприяло розвитку сердечної добродушності.

Радіоприймач Regency, розміром із пачку картотечних карток, використовував чотири транзистори та продавався за 49,95 долара. Спершу його рекламували як частково предмет особистої безпеки з огляду на наявність у росіян атомної бомби. «У випадку ворожого нападу ваш Regency TR-1 стане однією із найцінніших речей», — проголошувала перша інструкція з експлуатації. Але швидко він став об’єктом споживчих бажань та підліткової одержимості.