Боротьба за дитину

Прикметно, що на фризах деяких соборів селяни були зображені згідно з морфологією дитячого тіла — з пропорціями голови 1 до 4. Тут художник дотримувався приписів вельмож. Слід було нагадати простому народу, що лише влада є дорослою. А раби, бідняки, діти — навпаки: що на малюнку — те й у житті.

Навіть якщо в себе в куточку дитина занурена у свої справи, навіть якщо її погляд не звернений у бік художника або, як сьогодні сказали б, у бік об’єктива, у неї є своє місце в просторі картини. Художник уводить її хай несвідомо, але як невід’ємний і необхідний елемент для рівноваги всієї картини. Поза дитини відрізняється від поз дорослих, її погляд спрямований в інший бік. Дитина тут як обіцянка іншої соціальної групи, яку вона згодом сформує. А поки що вона живе паралельно зі своїми попередниками, анонсуючи інший спосіб сімейного синтезу. Вона вже не паразит і зовсім не кріпак у своїй сім’ї. Зі своєю іграшкою в руках вона формує власну творчу думку, і вона в безпеці.

Але чи можна втілити дух у незрілому й непропорційному створінні? Отож немовляті Ісусу надають стандартні пропорції дорослої людини

Живописне зображення дитини аж до епохи класицизму демонструє, що її тіло не сприймають таким, яким воно є насправді, а лише таким, яким його хоче бачити суспільство.

До XVIII ст. дитяче тіло повністю ховалося під одягом. Єдина відмінність між одягом хлопчиків і дівчаток була в тому, що перші мали застібки на платті спереду. Ото й усе. Обидві статі носять стрічки. Доросла людина, поки почала вдягати штани, носила плаття. Потроху вона виявила свої ноги й почала вбиратися в короткі панталони. Але малечі цього не дозволено: одіж для неї постійно запізнюється на два-три століття. Їй дають убрання яке носили дорослі два чи три століття до того.

У суспільстві до 1789 року учнівство відігравало роль ритуалу переходу: через нього відбувалося народження дитини-особистості. Її починали сприймати як підмет до присудка «робити». Це ставалося тоді, коли дитина опинялася серед інших — як така, що здатна виконувати корисну роботу. Але в такому разі з нею поводились як із машиною, живим верстатом, який можна лупцювати, ба навіть ламати

Для дорослого обурлива сама ідея того, що він і дитина — рівні.

Батьки виховують дітей, немовби царі керують народами.

людина завжди потрапляє в одну й ту само пастку: плутає почуття провини та відповідальності.

Гадаю, що люди мають також право і на хворобу... Вони мають право бути хворими. Хвороба — це спосіб виразити щось. Коли цього неможливо висловити вербально, почуттями, тоді висловлюється хвороба.