Куджо

Речі мають властивість набирати непомірних розмірів.

А єдиний спосіб утекти від майбутнього — це минуле. Тому…

Думав про те, як по-ідіотськи влаштовані людські взаємини: до яких жахливих, абсурдних крайнощів треба дійти, аби побудувати хоч щось. Коли ти вклав багато часу і все почало виходити, треба бути пильним.

Чоловіки… Чоловіки знають, хто вони. Вони мають чітке уявлення, хто вони. Чоловіки ніколи не доростають до ідеалу, і це їх ламає. Може, тому так багато чоловіків і помирають нещасними, до того ж передчасно. Зате вони знають, що означає поняття «бути дорослим». У них є певна планка, якої треба досягти в тридцять, у сорок, у п’ятдесят. Чоловіки не чують цього вітру, а якщо й чують, то знаходять спис і націлюються на нього, думаючи, що то вітряк або ще якась довбана штука, яку треба розбити.
Що робить жінка, — що зробила я, — намагається втекти від свого переродження.

Шарпа, то підемо на дно і навіть води не скаламутимо

Він справді був повірив, що всі підозри безпідставні, і це робило удар удвічі жорстокішим. А навіть якщо ні — те, чого не знаєш, не завдає болю. Хіба не так? Коли людина йде темною кімнатою з глибокою ямою в підлозі і проходить усього в якихось дюймах від неї, їй не конче знати, що ледь не провалилася. Причин для страху немає. Коли світло не ввімкнене.

як жартівник, що підсипав пороху в чиюсь цигарку, він хотів триматися поблизу — на безпечній відстані, звичайно ж, — щоб подивитися, як вона вибухне.

Старий Блю тяжко помирав,
Він кігтями землицю рвав.
Лопатою зі срібла я
Могилу другові копав,
а золотому ланцюгу
Його в могилу опускав
І все казав: «Старий мій Блю,
Мій славний пес, тебе