Емоційна спритність. Як почати радіти змінам і отримувати задоволення від роботи та життя

Насправді негативність — нормальна. Це фундаментальний факт. Ми так влаштовані, аби іноді мати негативні відчуття. Просто така людська природа. Надмірність стресу через позитивну налаштованість — це результат того, що наша культура, образно кажучи, заліковує нормальні коливання наших емоцій, а суспільство часто дослівно заліковує невгамовних дітей і жінок з перепадами настроїв.

треба пам’ятати, що чиясь негативна оцінка рідко буває об’єктивною77 і що нема рації вважати цю критику істиною та, далебі, не слід її залучати до власної самооцінки.

Власне, одним із великих парадоксів людського досвіду є те, що ми не можемо змінити себе й наші обставини, не прийнявши того, що існує зараз. Прийняття — перед­умова зміни.

Мавпячий мозок переймається спонуками минулого («Я не можу вибачити те, що він вчинив») і повабом майбутнього («Не дочекаюсь, коли піду до менеджера і висловлю йому свою думку»).

«Мавпяче мислення» — це термін з галузі медитації, що описує нескінченну внутрішню балаканину, що перестрибує з теми на тему, як мавпа — з дерева на дерево.

Остаточна мета емоційної спритності — не дати занепасти протягом життя відчуттю виклику й зрос­тання.

моційна спритність — це процес, що дає змогу грати на повну, змінюючи поведінку й дотримуючи її, аби жити у злагоді з власними намірами й цінностями. Це не процес ігнорування складних емоцій і думок, а процес вивільнення емоцій і думок, мужнього і співчутливого до них ставлення, а також — проходження повз них далі, до великих звершень у житті.

«Є простір між спонукою і відповіддю

спри­йнятливими. Вони розуміють, що життя не завжди просте, але продовжують діяти згідно зі своїми найдорожчими цінностями та рухаються вперед — до своїх великих і тривалих цілей. Вони й далі відчувають гнів, сум тощо, — ніхто не позбувається цього! — але вони ставляться до цього із цікавістю, жалем і розумінням. Їх ці почуття не вибивають з колії, емоційно спритні люди, з усіма своїми хибами, звертаються до найвищих своїх поривань.
Я зацікавилася емоційною спритністю, еластичністю, ще коли жила в Південній Африці за доби апартеїду. Моє дитинство припало на жорстокий період примусової сегрегації, під час якої я частіше зазнавала зґвалтування, ніж навчалась читати. Уряд виганяв людей з їхніх домівок і піддавав тортурам; поліція вбивала громадян, які просто прямували до церкви. У всіх громадських місцях чорні й білі діти мали перебувати окремішньо — у школах, ресторанах, туалетах, кінотеатрах. І хоч я біла й не зазнавала таких знущань, як чорні південноафриканки, ми з подругами не були захищені від насильства довкруг нас. Моя подруга зазнала групового зґвалтування. Мого дядька вбили. Тому я ще замолоду зацікавилася тим, як люди собі дають раду (або не дають ради), коли бачать хаос і жорстокість

Емоційна спритність — це про розслаблення, заспокоєння і більш доцільне життя.