Керамічні серця

Вона сиділа при його постелі, думаючи, що їх так багато — керамічних сердець — довкола. Сердець, красивих зовні і скрижанілих усередині. Повних вогню і холодних, як мармурові плити на кладовищі високорідних. Сердець, які запалюють інших, і таких, що їх не здатне запалити навіть невгасиме полум’я, викресане сумішшю алхімічних порошків.

Глава Мерселлі взяв з камінної полиці згорток і подав його Жарракові, скріпивши це міцним потиском руки:

— Повертаю борг за Есті.

Дорога видавалася надто довгою. Шанси — надто крихкими. Керамічне серце — надто важким.

«Ти відпускаєш того, хто тримає в руках ключ до твоєї погибелі», — прохрипіло чудовисько всередині. Чудовиськові дуже хотілося розтовкти голову віннця просто об стільницю, почути хрускіт його кісток і побачити, як порсне кров, заливаючи цю самовпевнену посмішку, як розсиплються зуби, як зіскляніють очі…

Тож я дізналася найбільші таємниці змовників, які прагнуть похитнути силу корони Франу. А той, чию голову ця корона вінчає, думає про те, як розпустити шворки на черговій сукні.

Темрява завжди поруч. Вона уможливлює наше вміння цінувати те, що є.

— До тьми бісової справу. Я хочу тебе задля тебе одної. Погоджуйся. Дорогою є церквичка над с

Синька — зброя. Як і чаротворці.

Маестра усвідомлювала, що робить, тому хотіла, аби ніхто про це не дізнався. Вона, Жакку, померла від синьки.

Тієї ночі, коли у вас гостював панотець Фільон… Коли він порізав мені ноги, а ви ввірвалися до покою, шарпнули його й виволокли геть… Я була безмірно вдячна вам тієї ночі, я була ладна боготворити вас.

— Що ж… і це краще, аніж нічого. Прощавай, нещастя.

— Прощавайте, маестро.