Холодний Яр

Коли я впаду, моє тіло, може, з’їдять лисиці, щоб нагодувати молоком своїх дітей, мою кров вип’є рідна земля, щоби виростити з неї траву для коня того, хто стане на моє місце — і нічого під сонцем не зміниться.

Рано, глянувши у дзеркало, побачив на своїй голові сиві волосини. В душу вселилася пустка і холодна гадюка нудьги. Рука мимоволі тягнулася до револьвера. Та в критичну хвилину Чорнота, що стежив за мною, стиснув мені ззаду329 плече:
— Не роби дурниць… Не маєш права. Життя твоє належить не тобі, а Холодному Ярові і Україні.

Холодне, тупе лезо поверталося в грудях. При думці про те, що мало статися, всі атоми тіла спалахнули буйним протестом. Не хочу! Цього не буде! Ще є час… Виберу собі у штабі добрі большевицькі документи, візьму із совітських грошей — що їх як осаул мав у свойому розпорядженні більшу суму — і увечері, захопивши Галю, зникну з Холодного Яру. Замість неї віддам на смерть свою честь.
Та хтось інший в мені суворо стиснув в кулак серце. Яке тут значіння має твоя честь?! Утікаючи з боротьби, чи не вбиваєш ти ножа в плечі справі, якої не маєш права ставити нижче свого особистого щастя?!

Наша сила в селах. Добрі села… Полюбив я цю місцевість. От поправишся, то поїздимо по околицях. Тут, здається, сяжня землі нема, не политого козацькою кров’ю… Шанці на шанцях, могила на могилі… І населення з козацьким духом, не помішане, самі українці — за Україну очі видеруть, не те що на Поділлі чи Волині…

Увечері приходять селяни, точаться розмови про минуле і майбутнє. Мене дивує їх обзнайомленість з історичним минулим України, національна свідомість.

Холодний Яр дав десятки вогненних прикладів героїзму, якими не кожна нація може похвалитися. Все те мало знане за кордоном, бо холодноярців майже зовсім нема на еміграції. Вони погинули в боротьбі, в льохах ЧК, в тундрах Півночі, не зганьбивши свого прапору, на якому написали: «Воля України — або смерть».

якнайкраще засвідчують шкоду, яку заподіює Україні її задавнені хвороби — ура-патріотизм і зневага до професіоналізму.

Коли я впаду, моє тіло, може, з’їдять лисиці, щоб нагодувати молоком своїх дітей, мою кров вип’є рідна земля, щоби виростити з неї траву для коня того, хто стане на моє місце — і нічого під сонцем не зміниться

що ворог лише мертвий перестає бути ворогом — з цим я погодився аж тепер, на цьому клаптеві української землі, який треба було відстояти або загинути

Прийшла так очікувана нами всіма весна, а з нею воскресла надія на визволення України від тяжкого ворога. Хай ніхто не думає, що це вдасться легко. Червоні зайди будуть завзято боронитися. Голодна Москва не відмовиться легко від українського хліба.