Анна Франк

Можу тобі сказати лиш одне: якщо хочеш взнати людину як слід, треба хоч раз із нею посваритися. Лише тоді можна скласти думку про неї.

Мене звати Генріх Шеппель».

«Де поранений?»

«Під Сталінградом».

«Які поранення?»

«Відморожені обидві ноги й ліва рука поламана».

Тато походжає в обтріпаних штанях, краватка у нього зовсім протерлася. Мамин пояс з гумками від старості майже розсипався, а Марго носить ліфчик, замалий для неї на два номери. У мами й Марго цілу зиму було на двох три сорочки, а я зі своїх геть виросла — вони мені тепер до пупа. Поки це ще можна терпіти, та я з жахом думаю: як же ми, зносивши все, що в нас було, — від моїх підошов до татового пензля для гоління, — зможемо стати такими ж, як колись?